Тим, що подарували нам життя...

Безмовна Тиша обіймає її стан… Самотність нагло цілує у губи... 
Холодно, люди! Якже ж без них холодно! Ти нарешті глянеш правді у вічі — ти ігнорувала їх, невдячна! 
А тепер… де вони тепер? Гріються один біля одного в іншому світі… Вже не з тобою, не живуть Тобою! Просто «посміхаються» з небес. 
Саме зараз так кортить Їм щось сказати, та діалог ведеш з собою, чи то з спогадами, чи з совістю?
Ніч добігає кінця, а ти залишаєшся самотня... 


Нам так часто не вистачає Батьків, різниця лише у часі усвідомлення цього…